Весняні Горгани – гора Хом’як

Інколи бажання потрапити в гори стає сильнішим за обставини і брак часу 🙂 Тож рішення пройтись нескладним маршрутом було прийнято напередодні виїзду. У нагоді став ось цей опис маршруту , ми його трохи модифікували в процесі сходження. Сподіваюсь, ніхто не пожалкував 🙂

Недільним ранком думки про залишитись в теплому ліжку, навіщо мені цей похід, і тому подібне, стають чомусь особливо сильними. Намагаючись не дослухатись до них, п’ємо ранкому каву і вирушаємо. Оскільки до обраної стартової точки підйому на Хом’як – с.Татарів – трохи проблематично дістатись зі Львова громадським транспортом, їдемо машиною. Дорога зі Львова до КПП зайняла близько чотирьох годин.

Ми знайшли два варіанти підйому на Хом’як – від КПП (маркований червоним, з серпантинним набором висоти), та від водоспаду (маркований зеленим, з більш крутим градієнтом). Вирішуємо підійматись маршрутом з зеленим маркуванням, а якщо лишатиметься час, то спускатися червоним маршрутом. Снідаємо та вирушаємо спочатку на водоспад Гук Женецький – один з найкрасивіших водоспадів цієї частини Карпат, тож хочеться обов’язкомо ним помилуватись та зробити декілька фото на пам’ять.

Далі повертаємось до стартової точки зеленого маршруту (приблизно1,5 км від водоспаду), та починаємо сходження. Стежка спочатку досить полога, коли ж починається ліс, то градієнт стає стрімкішим, і нею досить тяжко підійматись, особливо якщо грунт вологий, або якщо мати важкий рюкзак.

Приблизно чотири кілометри страждань, і ми виходимо на полонину Хом’яків:

Маю визнати, що з погодою нам дуже пощастило, – усі прогнози обіцяли дощі. Тож і з полонини, і далі з вершини відкривались бомбезні краєвиди. Куди не глянь, – гори, гори,гори. Подекуди на вершинах видно сніг, хоч і кінець травня. Невеликий привал, п’ємо каву (дякую, Жанна!), відпочиваємо і вирушаємо на гору Хом’як. Стежка на вершину також добре маркована, тож збитись з шляху там нереально.

Спочатку стежка прямує лісом, далі починаються зарості жерепу – низькорослої сосни. Трохи згодом стежку стежкою вже називати важко, це більше схоже на хаотично звалену купу порослого мохом каміння – горган. По них доводиться вилазити, а не йти 🙂 Думаю, в дощ або в туман це сумнівне задоволення. Підйом на вершину займає десь хвилин 40. І всі докладені зусилля вартують того, щоб побачити панорамні краєвиди 🙂

Відпочиваємо на вершині, насолоджуємось видом гір, та починаємо спуск, адже скоро має стемніти. Спустившись на полонину, вирішуємо йти червоним маршрутом, який закінчується біля КПП. Ну що сказати, стежина казкова, серпантинна, проходить переважно через ліс, але вже дууууже довга.

Спуск займає біля двох годин, та ще приблизно хвилин 40 повертаємось асфальтованою дорогою до залишеної машини. Весняні Горгани прекрасні! Сподіваюсь, матимемо нагоду повернутись сюди влітку.

Трек:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *